Запахло осінню, неначе,

Сама Земля до тебе мовить:

Весь рік ти мислив, знав і бачив,

А зараз – час, щоб дати сповідь.

Зринають думи – тихі, зрілі,

А погляд все за обрій рветься,

Душа ж, що міці та що сили

До тебе, милої, несеться.

Дерева втомлені у лісі

Шепочуть в зиму заспів суму

Та засипають шаром листя

Мої гарячі, щирі думи:

Про часу плин, про рідні очі,

Що світ без них – то вічна осінь,

Життя без них - холодні ночі,

Лиш ти одна – мій сонця промінь…