Як долілиць впадає небо,

Минулий сум з очей змива,

Так пісню серце відчува

І загортає вир у себе

Всі думи, мрії та слова…

  Коли важка свинцева крапля

Розбудить мирне небуття,

У мить прокинеться життя,

Бруньками березня набрякне,

Злетить у вихор пісня ця.

  Стіна дощу, як сині очі,

Так близько, всюди, простір весь –

Краса розпатланих небес,

На тлі липневої півночі

Цей світ зникає подум десь.

  Зникає маячня минула,

Зникає біль, зникає сум,

А замість – сотні чистих дум,

Що їх ця злива надихнула,

Створивши феірний тріумф!

  Сумна мелодія пропала,

Натомість там, де небокрай,

Де синіх хмар десятки зграй,

Жива гармонія постала,

  І лиш її весь цей розмай,

Весь простір з безліччю очей,

Зелених й карих тих ночей…

Та сині очі лиш окремо

В собі тримають всесвіт цей!