В куточках губ – безмежна щирість,

Відкрита вдача у очах,

Їх погляд вищий за правдивість,

Чи доторк раю в віщих снах.

Як невгамовна дика спрага –

Той світ, що плахкотить в тобі,

Знаменний міт, славетна сага,

Що заграють тобі в крові.

Пізнать в тобі незвичність вроди –

Це тільки крок, єдиний крок,

Аби збагнути пісню в тобі,

Що тягне подум до зірок,

І кров скипається шалена,

Бо вся тендітність – наче сталь,

Свідомості без меж терени

Зриває у безмежну даль.

Всі молодої крові барви

Сузір’ям витончених рис

Злились в тобі в єдину фарбу,

В єдиний сенс, єдиний хист!

В тобі, напевне, є той виклик,

Що на межі думок та слів,

Яскравих снів і видив зниклих

Із вирів бистрооких снів.

І лиш сліпий не здатен взріти

У глибині твоїх очей

Красу й одвічну вічність світу,

Буяння днів й присмерк ночей!

Але чому ж принадність мрії

До тебе око поверта?

І чому погляд знов воліє,

Щоб знов ожила пісня та, –

В якій чутлива делікатність

У щирім погляді увіч

З чуттям властивим посміхатись

І вгледіть вдень яскраву ніч!

В тобі тонка, чутна вразливість,

Яка нагадує той шарм,

Коли розмови про мінливість

Геть недоречні – світ без барв!

Той шарм – як свіжий подув бризу,

Граційність – впевнена й м’яка,

Проста звичайність в кожній рисі,

А з тим – окриленість прудка –

Урвати мить та мовчки ринуть

Без тями й краплі зайвих слів

І безтурботно та невпинно

Спостерігати, як той спів

Посеред пелюстків духмяних,

Снодійних чар в розквіт зорі,

Що вона перша, як остання

На предранковім тихім тлі.

Отож, як усміх цінувати,

Шукати потай зблиск в очах,

Чогось бентежного шукати,

То не знайти в усіх світах –

Гірських річок джерел бурхливих –

Завзяття кіс з обійм плечей,

Як океан могутнім пливом,

Печаль змивають із очей!!!