Вона у піжмурки зі щастям грає…

В широкополу далечинь -

Неначе в книжку легко заглядає,

Та забува про часу плин.

Бо час її – зоря у терпкім червні

Та ледь помітний вітру спів,

Проміння в предранковім чистім небі,

Що відкида потребу слів.

І десь у снах, в траві щільній, високій

Знаходить  вдачу всю свою,

А простір де безмежний синьоокий –

То там вона в своїм раю!